На концерті живої легенди (Мрії збуваються)

14 жовтня вівторок, за день до концерту.

Ще зранку мене нахлинули хвилювання від того, що я можу не отримати свій білет, можу не доїхати на концерт, чи просто і банально – запізнюсь на маршрутку до Києва… З такими думками я і пішов на пари. В голові цілий день "грає" альбом з концерту в Японії 1972 року і весь час згадую концертне відео того ж року. Так і прошов цілий день.
15 жовтня середа, день концерту.
Прогулюю свої пари, бо їду на концерт. Хвилювання тільки збільшились – в голові взагалі хаос був. На десяту ранку була моя маршрутка, та прокинувся я ще в сім ранку. Почав збиратися, найголовніше що мені треба було це гроші на білет і я моя футболка з Deep Purple. Ну що ж, година до маршрутки, але я вийшов з дома раніше, бо просто не сиділось вже. За менше ніж 30 хвилин я був вже на автовокзалі. Щоб ще десь потратити свій час пішов за плівкою до фотоапарату – потратив аж 2 ну від сили 3 хвилини. Весь інший час просто просидів у маршрутці і чекав коли вже відправимось.
Нарешті водій завів двигуна і ми рушили. 4 години поїздки для мене були дуже складними. Час від часу рахував стовпчики з кілометражем, намагався заснути так не виходило – заважали не рівна дорога та фільми які сильно гучними… муки просто неймовірні - згадувати більше не хочу…
Проте за кілометрів 50-30 до Києва сидів спокійний як штик. Всім своїм поглядом був спрямований вперед – десь там вже Київ і наступною моєю метою буде дістати білет! Їхати через пів міста до вокзалу Південний я не захотів і попросив щоб мене висадили на першій станції метро.
Виліз з маршрутки і як ніби я вже тут давно живу відразу пошурував до найближчого переходу, де і знаходилась станція метро Житомирська. Такий впевнений я був через те що на передодні, тай не тільки, а ще й за навіть два чи три тижні я вивчив весь свій маршрут по електронній карті Києва. Доїхав до станції Хрещатик, дістався поверхні і нарешті тут я зробив великий ковток повітря і зупинився на деякий час. Я майже літав по небу, тільки б білет на місці був. Вже не поспішаючи пішов у напрямку Майдану, а там повернув на вулицю Академіка Городецького шукати касу. Пройшовши трохи по вулиці перший раз в житті я побачив музичну консерваторію.

Не повірите та я був зачарований, та ще й в цей момент на другому поверсі якась група чи клас тренувались. Зробив знімок і пішов далі. Далі пішов, потім ще трохи пішов, а каси не найшов. Повернувся трохи назад. Звернув на іншу вуличку, що йшла перпендикулярно… і все одно нічого… Мдаа, невже я пролечу зі своїм концертом… сумні думки нахлинули всією "толпою". Добре, що побачив кіоск з пресою, подумав що там мають мені допомогти. Допомогли і показали ту касу що я шукав. Виявилось що двічі прошов повз неї. Захожу і запитую чи є в продажі ще білети на Deep Purple, трохи метушливо почав діставати гроші і навіть не почув що мені відповіли. Я перепросив і почув просто жахливу відповідь: "Білетів вже нема!". Ніби мечем прямо в серце… Тоді я знов запитую щодо заброньованих білетів. "Нема, їх здали в каси Палацу спорту". Хух, ще є надія. Але треба поспішати, раптом їх розкуплять.
Швидкою ходою направився до Палацу. Проходив поблизу будинку з Химерами і будинку з написом "Президент України".

Сфотографував перший і не звернув ніякої уваги на інший. А шо!? Я спішу, на дрібниці часу нема… спускаюсь якимось крутим спуском, виходжу на ширшу вулицю і, не розуміючи що це Хрещатик, направляюсь сам не знаю куди. За хвилину в’їзджаю що щось тут не то… Знов в паніці. Побачив ЦУМ і зрозумів що треба іти в іншому напрямку. Тоді я добавив ще ходу і вже під дією адреналіну взагалі нічого не бачив – ціль Палац!
Я б напевно ще довго так блукав як би не побачив чотири статури в кожаному. Хотів було їх наздогнати і запитати та коли наблизився почув їх розмову про концерт. Здається я у вірному напрямку рухаюсь. Стало легшу і я їх обігнав. Нарешті я біля Палацу! Швидко залетів у касу і відразу "білети є?". "Є!" з посмішкою відповіли мені. Тоді я перепитав чи точно!? І відповідь повідь все одно була позитивна! Купив білет і все… Таке відчуття ніби я вже після концерту!)
Це вже десь близько четвертої дня, можна і перекусити якось. Майже повзучи, пройшовся до стадіону Олімпійський.

Подивився на як його збираються реконструювати, що там знесли поблизу, обійшов його. Неторопливо почав повертатися назад. Біля заднього входу в палац побачив як щось заносили в середину з трейлера. Напевно щось з апаратури доносили. Ну, я ще пройшовся до високого будинку за палацом і тоді направився займати чергу).

Повертаючись, мені зателефонував ще один фан Віктор Нікітенко, з яким ми домовились зустрітись. До того ми тільки переписувались по форуму і тут вперше віч-на-віч в Києві – концерт Deep Purple познайомив. З ним ще троє його друзів.

Чекати мені стало легше, бо вже не один і появилось хоч трохи впевненості. Було вже п’ять з чимось і потрохи люди почали сходитись. Зрозуміло, що більшість з них теж фани і напевно, багато з інших міст як і я. До мене був підійшов один гітарист перекинулись парою речень про групу. Стало цікавіше, тому мушу зауважити, що саме дійство (концерт) важливе так само як і його чекання! Бо саме в такі моменти ти доходиш відповідної кондиції, в моєму випадку до концерту.
Десь на початку шостої години поставили загорожі перед палацом і сформувалось три ряди на прохід. Прорватись було важко. Але мета того варта була! На вході в середину знов по одному проходять, тепер вже білети провіряють. Я, напевно, збоку виглядав наче голодний на все це, принаймні таке відчуття було в мене. Далі ми піднялись на другий поверх і там знов черга, знов пропускають по пару чоловік всього.
Люди в червні концерт Пола МакКартні під дощем чекали, тож таке я вже переживу! Нарешті всередині! Місце зайняли під самою сценою – я майже так собі і уявляв напередодні! Ще трохи лишилось і на сцені з’являться пурпурові гіганти!
Концерт мав початись в 19:00 та здається зараз вони трохи запізнюються, нічого.

Їм це пробачиться відразу як вони вийдуть. Натовп з приближення шаленіє все сильніше! І от потухло світло… Всі почали кричати ще сильніше! Deep Purple!!! Deep Purple!!! Deep Purple!!! Чути якісь дивні звуки клавішних! В мене емоції просто на приділі!!! Бачу в тіні Стіва Морса!!! Почав викрикувати його ім’я! І в цей момент зал вибухає неймовірною музикою! Музикою яку я так хотів почути і «побачити» в живу!!! Вступ Пейса з пісні Pictures Of Home і понеслось!

Я кричу, стрибаю, махаю головою. Зрозумівши яка пісня грається, починаю згадувати слова. Хоча що я там взагалі міг згадувати… нічого я не згадував, я просто був ніби під якимись чарами і як тростинка плив по течії ріки, яка робила зі мною все що заманеться! Ноги самі стрибають, а руки махають… Тіло, емоції більше мені не підконтрольні. Описати таке не можливо словами, або ж треб бути справжній генієм, ким я не є. Після концерту я навіть не згадав, що в якій черзі гралось, і що взагалі там гралось. Я стояв за три голови від Морса і це мене змушувало трепетіти! Не скажу що я захоплююсь його грою та на сцені він знає своє і виконує більше ніж відмінно! Ееееех, ну як би я не хотів не вийде описати всього)).

Слідуюча пісня була для мене новою але все-одно все класно! На концерті прозвучали пісні зі старих альбомів та з новіших – і всі вони були зіграні дуже цікаво. Група свої традиції не змінює і тому жодна з пісень не виконується так як записана в альбомі. Скажу чесно – я пришов на концерт навіть не так послухати їхні хіти, як просто їх побачити і почути їхню імпровізацію! Звісно разом із залом викрикував приспіви та деякі куплети до Strange Kind Of Woman, Mary Long, Perfect Strangers, The Battle Rages On. А на Space Truckin', Highway Star, Smoke On The Water, Hush, Black Night разом із залом… та який там зал, під час виконання цих пісень не було поряд зі мною нікого! Для мене виступали, ДЛЯ МЕЕНЕЕ ОДНООГОО!

Блискучий концерт, щоб не казали там різні критики, журналісти і т. п. і т. д. І група блискуча! І нехай не витягував Гіллан всі ноти (хоч і під самою сценою не чув я там які ноти він витягував, а які ні) – це не вже і не так важливо. До таких років взагалі мало українців доживає! Гловер – супер басист, кращий в світі! Пейс – скажений барабанщик і тому він теж найкращий! Морс і Ейрі теж хлопці молодці! Щодо Ейрі, то я не у захваті, що він появився замість Лорда в групі, але проти його вміння гри не попреш!
Так, не було Блекмора і Лорда, і група стала іншою. Але точно не гіршою! Дякую всім їм за чудово проведений час. Мрія збулась за її здійснення я і вдячний групі Deep Purple.

Не збулася лише одна дрібничка – так як в мене до останнього прокручувався в голові відео концерту 72-го року, то це тому що хотілось їх молодими побачити… Якщо повезе дожити до моменту коли людство придумає машину часу, то чесне слово відвідаю два їх концерти – один з mark II, а інший з mark III.
Після закінчення я ще хвилин двадцять посидів в залі, доки людей стало зовсім мало. На виході я зустрів гітариста з яким зустрівся перед концертом. Обмінялись свіжими враженнями – слів було мало))) більше просто вигуків. Поговорили про старі склади групи і розійшлись на тому. Нажаль, ще під час концерту я розминувся з Віктором та його друзями, та це нічого ще спишемось.

Частинка мене залишилась на тому концерті назавжди.